20.03.2014 в 22:30
Пишет Viperidae Crotalus:Сьогодні місяць, як загинули наші Герої з Небесної Сотні.
Ми повинні жити гідно, щоб Небесна Сотня пишалась нами.
Герої не вмирають!
Ще із дитинства, наслухавшись розповідей стареньких ветеранів, начитавшись про козаків, відважніших за лицарів, кожен хоча б раз задумувався над тим, чи зміг би як вони, знаючи про загрозу життю і здоров’ю, піти боронити край та майбутнє своїх дітей. Проте ті думки швидко розсіювалися, бо у них відчувалась безглуздість - «Я живу у вільній, соборній та незалежній Україні. Чого це я?!». Але...
На початку осені 2013 ніхто не міг спрогнозувати, що почнеться Євромайдан, а в листопаді ніхто б не зміг передбачити загибель стількох людей.
Українці – народ терплячий, мирний. Але межа була перейдена. Ми встали із колін і вистояли. Проте якою ціною?! Найвищою і не припустимою - ціною людських життів.
Переглядаючи інформацію про загиблих Героїв бачимо, що ці люди зовсім різні: фермер, підприємець, студент, голова сільської ради, вчитель, альпініст, пенсіонер, олімпійський чемпіон, програміст і т.д. Люди від сімнадцяти до сімдесяти трьох років. Чоловіки та жінки. Практично з усіх областей України. Люди із Вірменії, Грузії, Білорусії. Жителі міст і сіл. А об’єднує їх те, що вони хотіли змінити країну для себе й своїх рідних, хотіли спокійно жити у щасті з коханими, дітьми та онуками.
Це люди, якими керувало щось вище. Ідея у світле майбутнє, в зміну системи, усвідомлення, що вони є частиною одного великого, цілого, яке згодом втілить ідею в реальність.
Ми не маємо права забути! Маємо довести цю справу до кінця.
Герої не вмирають!
(с)
URL записиМи повинні жити гідно, щоб Небесна Сотня пишалась нами.
Герої не вмирають!
Ще із дитинства, наслухавшись розповідей стареньких ветеранів, начитавшись про козаків, відважніших за лицарів, кожен хоча б раз задумувався над тим, чи зміг би як вони, знаючи про загрозу життю і здоров’ю, піти боронити край та майбутнє своїх дітей. Проте ті думки швидко розсіювалися, бо у них відчувалась безглуздість - «Я живу у вільній, соборній та незалежній Україні. Чого це я?!». Але...
На початку осені 2013 ніхто не міг спрогнозувати, що почнеться Євромайдан, а в листопаді ніхто б не зміг передбачити загибель стількох людей.
Українці – народ терплячий, мирний. Але межа була перейдена. Ми встали із колін і вистояли. Проте якою ціною?! Найвищою і не припустимою - ціною людських життів.
Переглядаючи інформацію про загиблих Героїв бачимо, що ці люди зовсім різні: фермер, підприємець, студент, голова сільської ради, вчитель, альпініст, пенсіонер, олімпійський чемпіон, програміст і т.д. Люди від сімнадцяти до сімдесяти трьох років. Чоловіки та жінки. Практично з усіх областей України. Люди із Вірменії, Грузії, Білорусії. Жителі міст і сіл. А об’єднує їх те, що вони хотіли змінити країну для себе й своїх рідних, хотіли спокійно жити у щасті з коханими, дітьми та онуками.
Це люди, якими керувало щось вище. Ідея у світле майбутнє, в зміну системи, усвідомлення, що вони є частиною одного великого, цілого, яке згодом втілить ідею в реальність.
Ми не маємо права забути! Маємо довести цю справу до кінця.
Герої не вмирають!
(с)